На виставці «Художники Миколаївщини — лауреати Національної премії імені Т. Шевченка», присвяченій 65-річчю її заснування, особливу увагу привертає робота Миколи Михайловича Божія (1911–1989) — «Таня, не моргай» (1958).
Це полотно ніби зупиняє мить — живу, непостановочну, щиру. Перед нами не просто портрет, а сцена з повсякденного життя, в якій відчувається тепло людських стосунків. У назві вже закладено рух, легку усмішку, тиху інтонацію голосу — наче художник звертається до дитини в момент, коли хоче впіймати її погляд, її чисту, ще не затьмарену світом увагу.
Образ Тані — це уособлення дитинства тієї епохи: відкритого, довірливого, трохи сором’язливого. У її погляді — щось дуже справжнє, без гри й удавання. Художник не ідеалізує, а навпаки — підкреслює природність, живу присутність людини в моменті. І саме в цьому — сила картини.
Тут немає гучних сюжетів чи пафосу, але є головне — правда часу. Післявоєнні роки, коли життя поступово повертається до звичного ритму, коли цінуються прості речі: родина, дитинство, мить спокою. Через м’яку кольорову гаму, стриману композицію і уважне ставлення до деталей Божій передає атмосферу епохи — тиху, але наповнену внутрішнім світлом.
Ця робота — про крихкість миті і про бажання її зберегти. Про те, як мистецтво здатне зупинити час і залишити нам погляд, який більше ніколи не повториться.
І саме завдяки таким творам відчувається, на якій тонкій, чутливій хвилі працює сьогодні художній музей імені В.В. Верещагіна — хвилі пам’яті, щирості та глибокого діалогу з людиною.
Поділитись в мережі