В рамках воскресного вернисажу художній музей пропонує вам, панове, зупинити свій погляд на одній із знакових перлин імпресіонізму — картині «Жінки в саду» (1866) авторства Клода Моне.
Сьогодні це полотно, що стало важливою віхою на шляху становлення імпресіоністського бачення світу, зберігається в Музеї Орсе в Парижі.
Художник, чиє ім’я стало синонімом світла, повітря і руху, говорив просто:
«Усі міркують про моє мистецтво і роблять вигляд, ніби його потрібно зрозуміти, тоді як його просто слід любити».
Ці слова Моне розкривають глибину його художньої філософії. Для нього мистецтво — не формула і не ребус. Це стан душі. Враження, які не варто аналізувати — їх треба проживати.
«Жінки в саду» — одна з перших масштабних робіт майстра, створена en plein air, тобто просто неба. Цей підхід, новаторський на той час, вимагав не лише технічної майстерності, а й самовідданості: аби написати верхню частину полотна, Моне буквально вирив яму в землі, щоб знизити мольберт до потрібного рівня.
Цікаво, що всі чотири жіночі фігури — це одна й та ж жінка: Камілла Донсьє, кохана й майбутня дружина художника. Вона була його музою, натхненням, героїнею багатьох його творів.
Однак картина не була прийнята академічним журі Салону — її звинуватили у «недбалості», відсутності чітких контурів і надмірній свободі. Іронія долі в тому, що саме ця свобода стала наріжним каменем імпресіонізму. Погляд, який більше не фокусується на лінії, а передає дихання моменту — світло, рух, настрій.
У той період Моне перебував у скруті. Його підтримав товариш, художник Фредерік Базіль, який придбав у нього цю роботу, давши йому змогу продовжити творчі пошуки.
«Жінки в саду» — не просто сцена з життя, це провісник нової епохи в мистецтві. Тут важлива не деталь, а загальне враження. Не сюжет, а сонячний ритм миті.
Миколаївський обласний художній музей ім. В. В. Верещагіна — на хвилі мистецтва, що дихає свободою і світлом.
Запрошуємо вас відчути цю хвилю разом із нами.
Поділитись в мережі