В українській культурі дівоча коса займала особливе місце. Це був символ краси, чистоти, соціального статусу. З давніх-давен з дівочою косою було пов’язано безліч обрядів, зокрема – перше закосичення.
Це був своєрідний перехід дівчинки з дитячого у підлітковий період – час, коли вона дорослішала, ставала більш відповідальною та самостійною. Під час заплітання косу прикрашали стрічками та квітами, і кожен елемент мав свій зміст: від побажання щастя й добробуту до наділення обереговою силою. Від цього дня вона вважалася не лише дитиною, а маминою помічницею.
Цей обряд називають закосиченням. За народними повір’ями закосичення мало відбуватися восени або ж навесні. Обряд проводився у хаті тієї господині, що мала більше доньок, і всі вони були щасливі у шлюбі.
Обрядові пісні
Увесь обряд супроводжувався традиційними обрядовими піснями, що створювали особливу, теплу атмосферу. Ці пісні були наповнені добрими, щирими побажаннями щасливої долі та легкої життєвої стежини для дівчинки.
Основні обрядові дії
Посеред кімнати ставили стілець, який мати устеляла кожухом – традиційним символом добробуту та достатку в українській культурі. З давнини вважалося, що закосичення на кожусі приносить дівчині щастя та багатство, а її волосся буде довгим і густим. До хати запрошували поважних господинь та друзів дівчинки, які приносили подарунки – стрічки, гребінці, квіти, що також вважалися символами достатку, щастя та краси.
Перед початком дійства дівчинка зверталася до мами по благословення. Мати заплітала косу під наглядом старших жінок, чоловіків до хати в цей час не пускали. Спочатку гребінцем ретельно розчісували волосся, а потім мати починала плести косу від правого вуха до лівого, вплітаючи в неї стрічку. Під час плетіння промовляли побажання та слова вдячності.
Стрічки вважалися наділеними чудодійною силою: вони берегли волосся й нерідко слугували оберегом. Їхній колір міг багато розповісти про дівчину. Наприклад, жовта стрічка символізувала захист роду та життя, а білу не використовували, бо вона була знаком туги за померлими. Коли косу було переплетено стрічкою, зачіску доповнювали віночком. Саме він підкреслював перехід дівчинки від дитинства до дівочого віку.
Після завершення обряду гості гучно співали та вітали юну дівчину, радіючи її вступу в новий життєвий етап. Господиня ж, дотримуючись звичаю, з пошаною запрошувала всіх до святкового столу.
Обряд закосичення здавна й донині присутній у житті українців, зберігаючи свою глибинну символіку та набуваючи нових смислів у сучасному контексті. Цей обряд не лише про дорослішання дівчинки, а й про зв’язок поколінь, про збереження культурної пам’яті та усвідомлення національної ідентичності.
Відродження та збереження стародавніх обрядів допомагає зберігати та передавати з покоління в покоління духовні скарби українського народу.
І сьогодні на Миколаївщині цей обряд дорослішання зберігається як складова нематеріальної культурної спадщини. Його інтерпретацію вдало представив колектив «Калинонька» Веселинівського Центру культури та дозвілля Веселинівської територіальної громади.
Запрошуємо доторкнутися до давньої традиції закосичення, відтвореної в одній із громад Миколаївщини.
‘‘Жива’’ спадщина Миколаївщини (Обряд закосичення) — Миколаївський обласний центр народної творчості