З сивої давнини люди чекали весну як диво. І щоб прискорити її прихід, співали веснянки, водили гаївки й зверталися до сил природи.
Як сонечко виходить, заклик хліборобам – пора вирушати в поле. На святкування збиралася вся громада: від дорослого до малого й спершу закликали дощ на поле, щоб високі врожаї родила земля. Діти починали закликати силу природи піснею: “Вийди вийди дощику, зварим тобі борщику у глинянім горщику. Іди, іди дощику…”
Коли до дійства долучалися дорослі, розпочиналися танці та співи-заклики: “Ой, дай Боже, дощику аж три ложечки, щоб родило житечко і пшеничечка”.
За давнім повір’ям, перші пташки – благовісники весни, жайворонки – прилітали, коли на полях ще лежав сніг. Вважають, що приліт птахів збігається зі святом Обретіння. В Україні часто кажуть, що птахи повертаються до гнізда, діти – до хліба, а господарі – до плуга.
Після заклику дощу всією громадою бралися до заклику пташок. Тримаючи пташок в одній руці, ритмічно рухалися та співали:
“Пташок закликаю до рідного краю, летіть, летіть, соловейки, на нашу земельку, співати раненько. Спішіть, спішіть, ластівоньки…” Далі всі водили хороводи, співаючи і прославляючи сонце та землю, щоб вона родила щедрий і гарний врожай.
Одними з найбільш шанованих птахів в українського народу були журавлі. Цих птахів запрошували оселятися на хаті, адже вірили, що вони є охоронцями дому, символом родинного щастя та вірності. Журавлі також уособлювали життя, родинний добробут і були оберегом оселі. Тому їх завжди зустрічали урочисто: підкидали вгору червоні пояси, ніби закликаючи залишитися саме тут.
Все дійство супроводжувалося піснею-закликом: “Журавлі, журавлики, колесом, колесом. Ваші діти за лісом, за лісом. Колесом, колесом, на червонім поясом”.
Окреме місце відводилося ще одній пташці – зозулі, яка є однією з ключових у весняному обрядовому циклі. Саме вона першою «озивається» з лісу, і її голос сповіщає, що весна остаточно прийшла, а природа прокинулася. За повір’ями, хлопці мали кидати зозулі гроші – це символізувало заклик весни, добробуту й щедрого врожаю.
І за часів язичництва, і з приходом християнства народ із нетерпінням чекав весни: співав пісні, водив хороводи, пильно спостерігав за птахами. Адже весна – це оновлення життя, пробудження природи й розквіт усього живого.
Ці давні традиції й сьогодні не втрачають своєї сили та значення, знаходячи нове звучання в сучасності. Саме таку цікаву зустріч весни в Березанській громаді Миколаївщини підготував народний молодіжний театр «Кураж» Березанського селищного будинку культури. Колектив не просто відтворив весняні звичаї, а й допоміг глядачам поринути у захопливий світ наших предків.
Саме завдяки таким творчим колективам, як народний молодіжний театр «Кураж», ми бачимо, що цей спадок – у надійних руках. Їхня робота доводить: традиція – це не лише минуле, це живе джерело сили, що передається далі, зігріваючи душі й надихаючи нові покоління.